Бажана дитина… наша пацієнтка І., як ніхто, знає справжню цінність цих слів. Довгі роки вона йшла до заповітної мрії, переживаючи душевні та фізичні страждання. ISIDA стала її останнім і, як виявилось, щасливим шансом пізнати радість материнства.
І., Ваша історія настільки вражаюча, що варта екранізації. Ви коли-небудь думали, що йтимете до материнства так довго?
Навіть не передбачала, що перша дитина у мене народиться лише у 49 років. І те – трапилося це, я вважаю, лише завдяки дуже великій підтримці чоловіка.
Розкажіть чому все так сталося?
Взагалі, у мене все було досить непросто. Не маючи, як я вважала, проблем з гінекології, народити самій не вийшло. Особисте життя йшло спокійно і розмірено, поки 38 років я випадково не познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Ми з чоловіком здійснили декілька проектів у меблевому бізнесі. І оскільки він молодший за мене на 13 років, я лише дивилася на нього і думала: «Які золоті руки у хлопця – пощастить комусь!». Спільна робота завершилася, ми попрощалися. Проте за кілька днів чоловік зателефонував і запропонував разом провести травневі свята. Чесно кажучи, на серйозні стосунки я не розраховувала. Дуже бентежила різниця у віці. Але голова закружляла і через деякий час ми почали жити разом.
Дитину дуже хотіли. І коли зрозуміла, що зачати не виходить, звернулася до лікарів. Мені сказали, що нічого страшного, нам треба звикнути один до одного, а якщо протягом півтора року результату не буде, буде потрібно обстеження. Але одного разу я невдало відкинула голову – і на шість місяців виявилася прикутою до ліжка (защемлення нерва в районі шийних хребців). Тоді я і зрозуміла, наскільки надійний поряд зі мною чоловік! Мишко дбав, допомагав – одним словом, підкорив остаточно. Так настали мої 42. У жіночій консультації мені сказали: “Ви не народжували, у вас гіперплазія!”. Зробили планове вишкрібання – це був удар. Потім аналізи – мої та чоловіка, УЗД, діагнози, чергова операція – непрохідність труби.
Яким був перший досвід лікування у приватній клініці?
Негативний. Обіцяли одне, а все виявилося інакше. Мені чекала дорога лапароскопія. І те, що після операції мене кинули у тримісній палаті – це ще півбіди. Знеболюючі не діяли, персонал не звертав на мене уваги, туалет був за тридев’ять земель. Мені зробили загальний наркоз і, певне, дуже сильний: я не могла дихати! Коли прийшов чоловік, без сліз не міг дивитись на мене. А вночі почалися моторошні різі в животі. На що мені просто констатували: «Це виразка». Після операції обіцяли віддати диск із інформацією про те, що мені в клініці робили. Але довгий час хитрували, віддали лише після двох тижнів вимог. Діагноз – “трубний фактор”. Наступного ранку мені повідомили, що я можу їхати додому і через півроку зробити у них ЕКЗ. Але я не прийшла.
Ви звернулися до іншої клініки?
Так. Але й вона була не кращою – лише гроші, гроші, гроші. Оскільки я практично не мала досвіду, я довіряла лікарям у всьому. Мені лікували неіснуючі кісти, порушений місячний цикл. Психологічно було дуже важко, але дійти до ЕКЗ все не виходило. На кожному прийомі знаходили, як уже тепер розумію, неіснуючі хвороби. Як важко було говорити чоловікові, що знову нічого… А час минав, чоловік мене заспокоював, і знову з’являлася віра, що все буде гаразд. Я йому безмірно за це вдячна!
Як далі розвивалися події?
Мені призначили чергову операцію – гістероскопію. На УЗД лікарка сказала: «Яке ЕКО?! У Вас мікрополіпоз усієї матки!». То був ще один удар. Випадково результати потрапили не до лікаря, а до мене. І виявилося, що жодної потреби в операції не було. Але гроші забрали. Тієї ж хвилини я покинула клініку. Потім був інший лікар, який призначав мені сумнівні препарати як біодобавок, щоб вдало пройшло ЕКЗ. Мій терпець уже закінчувався. І після чергової приватної клініки, де лікар, навіть не подивившись мої аналізи, сказав записатися на ЕКЗ, я зрозуміла: тут мені теж не допоможуть.
Як Ви дізналися про ISIDA?
Після всього пережитого я поїхала на літо за місто – відновлюватись. Усі ці роки я з чоловіком жила у цивільному шлюбі. На чергову пропозицію розписатися я відповідала: “Тільки коли буде дитина!” Адже я бачила, як чоловік любить дітей і не хотіла псувати йому життя. Повернувшись до Києва, я звернулася до чергового лікаря, вона направила мене на УЗД і, переглянувши результати, сказала: «Не бачу жодних патологій, щоб не народити». Для мене це стало потрясінням! Я так плакала, що не могла зупинитись. Тоді лікар згадала свою пацієнтку, яка приходила до неї після ЕКЗ, і, дізнавшись у неї подробиці, сказала: «Шукайте доктора Паламарчук». Так я опинилась у ISIDA.
Яке у Вас було перше враження про ISIDA?
Коли прийшла до клініки, мені вже було 48. Лікар зустріла мене у чудовому настрої. У неї так горіли очі, що мимоволі вони спалахнули і в мене. І я відразу ж повірила цій людині! Аліна Миколаївна Паламарчук переглянула аналізи, провела УЗД, зробила певні прогнози. За три місяці вирівняла місячний цикл, і вже незабаром, коли я прийшла на прийом, сказала: «Готуйтесь: через три дні – пункція, ще через два – перенесення».
В ISIDA Ви відчули впевненість?
Щоразу, приходячи до ISIDA, все більше розуміла, що шість довгих років мене обманювали. У ISIDA лікарі відповідають за поставлені ними діагнози, все оплачується через касу. Жінка може повністю довіритись фахівцям цієї клініки. Тому, вже пройшовши важку життєву школу, я знала, що в звичайний пологовий будинок народжувати не піду, хоч би чого мені це коштувало.
Як пройшла процедура перенесення?
Я була спокійна. На величезному екрані мені чітко показали, де знаходяться два мої ембріончики, тут же дали знімок. Я сиділа, благала Бога, щоб усе вийшло, і думала: «Невже я така грішна, що недостойна цього щастя?» Після перенесення сказали лежати три дні, але я (щоб напевно!) лежала два тижні – до аналізу. Якось уночі, практично відразу після перенесення, мені наснився великий тунель – як в акваріумі, в якому пливла гарна рибка, як у казці, – ніжно-рожевого кольору. Коли прокинулася, зрозуміла: я вагітна. У призначений день о 8.00 приїхала до клініки, здала аналіз крові. Увечері мали нам зателефонувати, але ми не витримали – зателефонували самі. І почули довгоочікуване: “Ви вагітні!”.
Як протікали місяці очікування малюка?
Чоловік не дозволяв мені нічого робити, дуже хвилювався, хоча я почувала себе чудово! Вийшла на роботу, літала «на крилах». До 32-го тижня. Якось Миша повернувся додому, я встала його зустріти і зрозуміла, що відійшли води. Зателефонувала лікареві, чоловік домчав мене до ISIDA за 10 хвилин – там уже встигли підготуватися! Тест на навколоплідні води, УЗД – все сталося миттєво. Мене поклали до стаціонару на збереження. Але за тиждень, уночі, малюк вирішив з’явитися на світ.
Страшно було, що дитина народиться раніше за термін?
Мені дуже пощастило з лікарем. Коли в ISIDA спостерігалася під час вагітності, ходила на всі курси та уважно слухала. Одну із лекцій читав акушер-гінеколог Віктор Грицько. Він розповідав про пологи з такою теплотою та енергетикою, випромінював такий спокій! Яке ж було моє здивування, коли одного разу Віктор Степанович зайшов до моєї палати, і виявилося, що він теж приймає пологи – як черговий лікар. З того моменту я благала Бога, щоб моє маля з’явилося на світ у його зміну. Так і сталося! А коли після наркозу я прийшла до тями, побачила як завжди спокійного Віктора Степановича. Він поцікавився, як я почуваюся, і сказав: «У Вас хлопчик. Маленький. Дихає сам». І я видихнула з полегшенням. І найголовніше: довгоочікуваний Ванечка народився у День народження чоловіка! Це подарунок від Бога!
Пройшовши такий складний шлях, і все-таки досягнувши результату, що побажаєте жінкам, яких випали такі випробування?
Не впадати у відчай! Ніколи! Звичайно, багато залежить від людини, яка проходить цей шлях разом з тобою – чоловіка. Тому всім бажаю надійної підтримки – такою, якою всі ці роки була в мене. І головне, вірити: «Все буде гаразд!».
Після пологів психолог мене попереджала, що можлива післяпологова депресія. Але я навіть чути про це не хочу! Чесно кажучи, не розумію, яка може бути депресія, якщо в тебе є сенс життя – дитина, яку ти вистраждала. Бажаю такого щастя всім!
